Новости Украины
Календарь
«    Сентябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Горячие новости стран

Интеллектуальная рассылка
SmartResponder.ru
Будущее человечества
Ваш e-mail: *
Ваше имя: *


 Дайджест новостей



Политическая жизнь в Интернете

Рассылка 'Политическая жизнь в Интернете'
Подписаться письмом




Статистика сайта



Rambler's Top100


Горячие новости Украины

Йеті. Украина
 

 

 

            Невеликий геологічний загін виконував роботи на безлюдних просторах північно-східної Туви.  Гори тайга, нелякана звірина, заморозки ночами й ніжне сонечко вдень – рай, та й годі. Але інколи в цей рай, окрім людей,  «забрідали» й інші незвані гості.     

Той день не заладився з самого ранку. Дід Вася повар, приготував сніданок і, не діждавшись доки хлопці поснідають, подався на найближчу поляну збирати голубицю. Та хвилин через десять повернувся з порожнім кошиком і не в настрої. На питання: «Чого повернувся, дєд Вася?» щось буркнув не зрозуміле й заховався в своєму кухонному наметі. Ніхто не звернув на нього особливої уваги, окрім геодезиста Юри Бурята. Він зайшов до діда й прискіпливо «допитав». То й зізнався, що відійшовши сотню чи дві від табору, зустрів ведмедя. Дід Вася був місцевим жителем, сибіряком і, як майже всі місцеві, ставився до «хазяїна» тайги з великою повагою і навіть острахом який, інколи, межує з панічним страхом. Взагалі то зустріч з ведмедем тут не рідкість, але що б так близько до табору, то це, в нинішньому сезоні, сталося вперше. Юра відразу знайшов причину. Справа в тому, що дід Вася любив «ангарську рибьошку», тобто, рибу з душком до якої ведмеді також не байдужі. Він тримав спеціальну бочечку для недосоленого харіуса в кухонному наметі, де ця рибка й підгнивала до потрібної кондиції. В «Міші» добрий нюх от і прийшов він в гості, на запах.  Начальник загону знав про дідову «слабкість» до «ангарської рибьошки» й про можливі наслідки також, тому заздалегідь попередив старого, щоб не доводив рибу до смердоти. Та той не послухав і тепер почувався винним. А хлопцям нічого не сказав про ведмедя тому, що ведмідь був молодим, тільки пішов від матері. Про це «говорив» невеликий залишок білої шерсті на грудях і не значні його розміри. Навряд чи буде він кидатися на людей, не потрібні хлопцям зайві хвилювання. Юра погодився й також промовчав. І все було б нічого, якби він сам не зустрів ведмедя. Вийшли вони в трьох. Андрій геолог, Юра і робочий з місцевих тувинців на ім’я Сюгдерек. Сюгдерек виявилося складним ім’ям для інтернаціонального загону і його стали називати простіше – Сеня, Сюгдерек був не проти.

Зустріч сталася кілометрів за три від табору. Андрій ішов попереду й першим його побачив: «Стоп» - він широко розставив руки – «Ведмідь» - показав рукою. Ведмідь стояв неподалік, прямо по їхньому маршруту й невміло намагався заховатися за молоду берізку. В хлопців зброї не було, йшли вони в маршрут на три дні й вантажу і без зброї було достатньо. Тому  покричали голосно, стукаючи геологічним молотком і обухом сокири по стовбуру товстелезного кедра. «Міша» з переляку став на задні лапи потім присів, ховаючись за «худеньку» берізку, але зрозумівши (а якийсь розум в ведмедя таки є), що ця берізка його від цих крикунів не захистить, кумедно підстрибнув, як акробат перевернувся через голову і дав драла.

Посміялися, а потім Юра, спохмурнівши, розповів про діда Васю. Якщо це той ведмідь, що зустрів дід годину тому біля табору, то виникає питання – чому він іде за нами? Сеня, почувши Юркову розповідь, насторожився й занервував.

- Киньте про це думати – заспокоїв їх Андрій, - у нас є робота, яку потрібно виконати, ведмідь молодий і дурний, йому гратися хочеться, бачили як він кувиркнувся? Для нас він не загроза.

- Можливо і так – погодився з ним Юра, – але не дуже приємно, коли тобі в потилицю дихає двометрове волохате чудовисько, а то, що йому й двох літ немає, мене зовсім не заспокоює а, скоріше, навпаки.

І вони пішли далі, та Юра, а особливо Сюгдерек, почувалися не досить комфортно, весь час озиралися й прслуховувалися. А одного разу Сеня, ніби думаючи в слух, промовив: «За нами йде». Його товариші промовчали.

На ночівлю розташувалися на березі невеличкої гірської річки. Розклали багаття. Піймали десятків зо два харіусів, половину «зашаличили» (підсмажили на вогнищі). А іншу половину Юра нанизав на березову гілочку й кинув метрів за три від вогнища, на траву, що росла поряд з кущем карликової берези (тут, на висоті півтора – два кілометри над рівнем моря, поряд з повноцінними деревами, росте й ця тундрова рослина). Ближче до ночі погода почала псуватися, піднявся вітер із-за далеких засніжених вершин Саянського хребта заповзли темні хмари, збирався дощ. Хлопці натягнули поміж двох дерев шматок брезенту для захисту від небажаної вологи і стали вкладатися спати. Юра затримався, він любив перед сном посмакувати міцний чай зі свого «чефірбака» (частіше за все це - жерстяна літрова банка з під фруктових консервів) й викурити декілька сигарет, мріючи про цивілізоване життя після закінчення сезону. Стемніло зовсім, чорна ніч, ні зірочки на небі, ні вогника вдалині, тільки невеличкий простір радіусом кілька метрів освітлений вогнищем. Нервове напруження минулого дня знову нагадало про себе. Вранішня зустріч з ведмедем не давала спокою, йому стали вчуватися звуки чиїхось кроків, в душу закралася тривога, він став вдивлятися в темряву  і побачив ЙОГО. Він, як і вранці, стояв на задніх лапах, ховаючись за берізку, інколи визиркуючи то з однієї то з другої сторони деревця. В грудях похололо, Юра підкинув дров у вогнище й став будити товаришів. Сіли в трьох і стали спостерігати. Ведмідь все так же виглядав із-за дерева, інколи надовго ховаючись. Хлопці випробували старий спосіб, стали голосно кричати й стукати по дереву, навіть кидали в його бік палаюче гілля, та голоси їх губилися в шумі вітру, а гілля швидко гасло, ведмідь не втікав. «Хозяін»» - тільки й промовив  Сюгдерек, зате Юра був набагато багатослівнішим - Я тобі сто разів говорив, завжди бери з собою в тайгу рушницю, - попрікав він Андрія  - а ти – зайвий груз, зайвий груз… от тобі й зайвий груз, зараз би бахнули, він би наклав отам гору кедрового лушпиння і тільки й бачили б, а так що робити?

-          Будемо чергувати, - вирішив Андрій.

-          Я буду першим - сказав Юра і знову став варити чай. Так промаялися до ранку, добре, що ночі в цю пору року короткі. Під ранок вітер став стихати, чим менші ставали пориви його, тим рідше ведмідь вигулькував зі свого сховища. Коли зовсім розвиднилося, Андрій, який в цей час чергував, зрозумів в чому справа, чому цей Мишко так вперто не хотів втікати. Він «не нехотів» він «не міг», тому що був це не ведмідь, а невеличка струнка ялиночка, що росла відразу за берізкою і коли вітер їх розколихував «страх зі своїми великими очима»  видавав хлопцям її за ведмедя, що вигулькує із-за дерева.

Андрій розбудив товаришів, розповів Юркові, що він думає про нього і його ведмедів, вони  весело посміялися й зібралися снідати.

-                          Юра, давай харюзов – попросив Андрій підгортаючи багаття. Але Юра не поспішав давати харюзов, він мовчки стояв на тому місці, де вони лежали з вечора.

-                          Нічого не зрозумію, - мотав він головою – Андрюха, перестань нас розігрувати, куди ти їх заховав?

Риби не було, Андрій побожився і дав чесне слово, що він її не чіпав, з неіснуючим цим ведмедем про рибу забули всі.

Стали проводити розслідування, шукати сліди і знайшли. Ближче до берега ріки, на м’якому грунті чітко відбився свіжий слід велетенської, схожої на людську, ноги.

-                          П’ядесятий розмір, не менше – авторитетно заявив Юра

-                           Ведмежий?  –  запитав в тувинця, який в цих краях народився і виріс, Андрій. Сеня мовчки похитав головою і загадково посміхаючись промовив

-                          Алмаси. – Двоє інших здивовано дивилися на нього.

-                          Це по тувинськи «снігова людина», йеті? – запитав Андрій.

-                          Так – вже не посміхався Сеня.

-                          А що, хтось із ваших бачив в цих краях йеті? – цікавиться в тувинця Андрій.

-                          Дід мій бачив…

-                          Ну!.. пішли байки розповідати – не захотів слухати Юра, Сеня відразу образився й замовк. Андрій вирвав двійний лист з записника й замалював слід.

-                          Потрібно сфотографувати – промовив по закінченні.

-                          Ага, збігаємо до Льоні, візьмемо фотоапарат, припремося й сфотографуємо, близький світ, - парирував Юра.

Андрій ретельно зафіксував місце ночівлі на планшеті. Сеня весь час ходив навкруги, навіть декілька раз опускався на коліна, вивчаючи сліди, але про алмаси більше не сказав  і слова.

Через два дні, повернувшись на базу, сидячи біля вогнища за вечірнім чаюванням, розповіли свою пригоду. Тепер посміялися гуртом, в алмаси ніхто не повірив, на малюнок сліду від його ноги, зроблений Андрієм,  дивилися скептично,

-                          Мєдвєдь відімо – тільки й мовив начальник партії, мовчазний бурят, який провів в цих краях років з тридцять.

-                          Ні – не погодився з ним Сеня – я слід ведмедя знаю.

-                          Дай фотоапарат, Льоня – поросив Андрій у свого друга, – піду сфотографую відбиток,  для нащадків.

 Льоша подивився на начальника, на Надю, симпатичну чорняву техніка геолога і тільки потім, звернув свій «взор» на чубатого бородотаго Андрія: »Ти в дзеркало себе давно бачив?» – Андрій мовчить, він знає Льоню, як «облупленого» і вже відчуває, що той відмовить.

-          Ти поглянь на себе, який Йеті, та тебе любий Йеті злякається, на три кілометри не підійде, в мене там плівка заряджена слайдова кольорова гедеерівська, я її ледь дістав, пів Києва оббігав, залишилось кілька кадрів і віддай йому сліди йеті фотографувати. Сожолович, - звертається він за підтримкою до начальника – скажіть йому… - Сожолович мовчить, тільки посміхається. А Надя, ніби роздумуючи, каже

-          Чому це йеті його злякається, якщо йеті буде жіночого роду то точно не злякається, скоріше за свого прийме, може це і була ВОНА? –

Знову посміялися, на тому все й скінчилося. Фото для нащадків не зробили, можна було Льоні «викрутити» руки і нікуди би він не подівся,  дав би фотоапарат, але «натхнення» в Андрія вже пропало, людська невіра його згубила. Папірець з малюнком ще довго «жив» в його рюкзаку, а потім зник, як і багато інших речей зникає з часом в нашому житті.

 

 


Ключевые теги: Йеті

Источник: http://www.rtkorr.com/news/2011/02/04/213645.new

 
Поделиться В Моем Мире
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

{related-news}

Добавление комментария



Чаще всего читают:

Опрос на сайте
Станет-ли Украина членом Таможенного Союза

Нет, никогда
Будет много разговоров, и только
Да, но не скоро
Да. если выберут Януковича
Станет и очень скоро

Облако тегов
Архив новостей
Октябрь 2013 (2)
Июль 2013 (1)
Июнь 2013 (4)
Май 2013 (4)
Апрель 2013 (4)
Сентябрь 2012 (5)

 

Все новости | Новости Азербайджана | Новости Армении | Новости Беларуси | Новости Грузии | Новости Казахстана | Новости Киргизии | Новости Молдовы | Новости Латвии | Новости Литвы | Новости России | Новости Таджикистана | Новости Туркмении | Новости Украины | Новости Узбекистана | Новости Эстонии | Новости Абхазии | Новости Ю.Осетии | Актуальные новости | О проекте | Реклама | Ваше мнение? | Контакты | Колонка редактора | Наиболее читаемое | Карта сайта

Copyright © 2010: При цитировании материалов
активная гиперссылка на WWW.DELA.SU обязательна.
ДЕЛА.SU: мир русского языка
в ближнем и дальнем зарубежье