Десна не лише пливе або тече, але істоїть
у вигляді селища, відомого військовим навчальним центром. Поруч,
ймовірно для самоволок село з красномовною назвою Виползов. У Десні я
був кілька разів, хоча службу там не проходив. За українським звичаєм
батьки та родичі їдуть туди на прийняття присяги.
Десна. Присяга.
На
присягу в Десну я потрапляв двічи, і все було по різному. Побачене і
почуте там можна розповідати та слухати в якості анекдота.
Першу присягу тут
я спостерігав влітку 1998 року, в другу в кінці листопада 2010-го. Все
було по-різному. Спільним було натовпи родичів з торбами, ажіотаж і
штовханина на найбільшому в Європі військовому плацу. Минулого року
натовп і забіг йогона плац доприсяги
вразив. Не зважаючи на початок зими цивільного люду приїхало більше ніж
12 років до того я бачив. І тіж самі натовпи, море автівок, маршруток,
автобусів, а біля одного з КПП навіть електропотяг. Окремо про
легендарне ДАЇ. Якщо біля Десни все було пристойно, то з спозаранку під
Вишгородом цілою колоною зупинялися марщрутки з батьками і на водіїв
писалися протоколи. Нахабно з виразами: "Ну, щотобі
написати?" процидура придирок та здирства тривала від 15 хвилин і
більше, для тих хто не здавався і не «вирішував питання», як того треба
іншій стороні.
Цього
разу ритуал тривав довше, не зважаючи на відсутність на присязі
міністра оборони, як то було в перший раз мого спостереження.
Перебощилиз напутніми виступами ветеранів. Автоматів на тих що приймають
присягу цього разу… не вистачило! Армія без зброї?.. Повнісю
укомплектованим бувз тих що я побачив нв своємі кінці
«бранного поля» був лише один взвод. Але який то був взвод… Побачивши
його я навіть фотоапарат сховав. І не тому, що це секретно, а від
враження від того взводу. Повніний комплект худих коротунів зростом
нижче і не іище президента Росії. Однострої декого з них взагалі
«поглинули». Але «безкоштовне кіно» почалося перед входом до казарми.
Стрій зупинився і завирував. Почався обмін зброєю - кожен шукав свою за
номером, бо перед виходом на плац кожен згріб, що потрапило під руку.
Про
приємне теж можна написати. Було спілкування з командирами. Офіцери,
чисто по-людські називали курсантів дітьми, а не так по солдафоськи як
раніше – воїн і все на те подібне. Були чемними уважними, давали батькам
номер свого мобільного телефона і виказували велике бажання на
взаємодію у вирішенні проблем. Розповіли про порядок користування
мобілками у своїх підлеглиї. Мобілки збирають до вихідних не лише для
підтримання дисципліни, але і тому, що гріха таїти – трапляються
крадіжки. Далі батькам пообіцяливідпустити дітей у
звільнення, і перші «орли випорхнули» з казарми вже через сім-вісім
хвилин. І ми з «торбами» та своїм солдатиком помадрували через військове
містечко у селище. А подорозі дивився чи все стоїть на місці і
переповідав своєму товаришу про кілька перших своїх відвідин та різницю
між ними.
Перше
враження, як і тоді, що ми колись були кращими солдатами осталося
незмінним. Цього разу на газонах навколо казарм не було відвертого і
неприхованого спільного застілля покотом батьків з дітьми за укріплення
боєздатності українського війська. А тим часом містечком ходив с свитою…міністр оборони. А солдатами цього разу були інші, вже ті хлопці, що народилися та
росли без споглядання совка у дитинстві. При спогляданні громадського
туалету, який крім зовнішнього пофарбування не зазнав ніяких змін:
одномістлиний, з чергою бажаючих, а в середені самі розумієтее як.
Мимоволі пригадалася історія древнього Риму, який вже тоді, за
історичними свідченнями мав 268 громадських вбиралень. А тут у бідної
України ні коштів на цеглу та цемент, ні робочих рук, ні бажання
будувати, не говорячи про самоповагу та повагу до держави, за яку
боляче.
А поки йшли до КППвійськового
містечка, то виявили з нагоди приїзду батьків кілька «виносних
буфетиків» з кавою, чаєм, солодощами та консервами.. Але ціни!Ціни,
як дома на ярличках, тільки вдвічи більші… Але це був ще не апогей!
Вийшовши у саме селище, ми як люди пристойні почали шукати кафе, щоб
посидіти з своїм солдатиком, почастувати невійськовою їжею (хоча солдати
їдять все). Побачивши кафе «Лілія» з столиками надворі і в середені з
барною стійкою, мій тованиш посадив малого за столик і попрямував зі
мною до бару, де вже стояла жіночка з «військовї компанії» з чотирьох
осіб, яка прийшла на пару хвилин раніше. Від барменші почули, що таким
компаннія, що витягають з торби свою ковбасу тут сидіти не можна через
заборону хазяїна. Друга частина відвідин кафе просто приголомшила.
Згідно з меню ціна любого салату без осетрини чи лобстерів починалася з
30 гривень, а порція пельменів(без повідомлення, що в середині)
коштувала всього -78! Коментарі, що затряли в гортані від подиву, зайві.
Але нам пошщастило з іншими кафе. По містечку ходило багато військових,
і приємно вразило, що курсанти , як і годиться за
статутом, віддавали честь у вітанні не лише офіцерам, але і один одному.
Під час застілля наш курсант пив сік та каву, що ми вітали, але і самі
не пропонували, бо таке у нас розуміння служби. Але неприємно
здивувалися, що наш солдат почав палити. Пояснення цьому було таке, що
ті хто н димлять цигаркою не мають права на перекур і в цей час
працюють. Дебілізм, тай годі! А якже стан здоров’я?Чому офіцери про це забули?
Прогулюючись
селищем, купували все необхідне для служби: знову бритви (які, до речі
забрав офіцер, поясниши що більше 5 «не положено»), зошити, ручки, зубну
пасту, крем для взуття. Не знайшли лише годинника з
люмінісцентним циферблатом. Та нас заспокоїли, що такі саме годинники,
вказівку які отримали придбати є у крамничкахв середині
військового містечка. Крамнички, до речі належать одному з офіцерів, і
розумієте, якій «пішов підйом» коштів. Але після повернення в казарму
«діткам», до яких приїздили родичі дали команду здати по 5 гривень «на
потреби» та збігати купити по електричній лампочці. Про економію на
харчах в цей день для війська і згадувати годі. А при розмові з
командирами почули прохання не перегодовувати своїх чад. Зі слів
курсантів годують їх нормально, але не дуже, щоб від цього бути у
захопленні.
Коли збіг час звільнення та
побачення, ми привели свого захисника вітчизни до КПП військового
містечка. Хоча раніше були і інші входи до нього: була в целяно-
бетонному парканічудова дірка для проходу в містечко, де
іноді на чатах стояв патруль, і за ритуалом «ціна питання пляшка»
здійснював свою контрольну функцію.Цього разу патрулів не було видноі в селищі, як і п’яних військових. А дірку в паркані перевіряти ми не ходили, бо ніякої потреби в ній інезаконностей з нашого боку теж ніяких не було.
Десна. Висняний випуск
Минув
час. Не за горами випуск сержантів. Але не зовсім так,бо про сержантів
розповідали, нам батькам та новобранцям у листопаді. А зараз курсанти
почули нову пісню. За її словами сержантами стануть лише кілька, і саме
ті що залишаться служити в учбовому центрі. Здавалося, що то найкращі, і
в тому є певна логіка і справедливість, як то бувало і раніше у
війську. Всі інші ставали молодшими сержантами з двома личками. Але
зараз несподівано і цього вже не обіцяють, а значить і не присвоять.
Личка буде лише одна – старшого солдата(ефрейтора). Все як в роки війни:
після учебки льотчикам по одній зірочці, а артилеристам по одній личці.
Чому так? Мені здається не лишн тому, що адмірал Єжель – не адмірал
Колчак. Здається у війську хтось по-своєму з особливою цікавинкую став
рахувати гроші. За кожну личку сплачуються гривні… Томуекономлять,
мабуть на генеральські зарплати та пенсії (а їх в Україні чимало), на
всьому: на харчах солдатам, личках сержантів, одностроях(форменному
одязі ), згаданих лампочках і багато на чому ще. Через подібні
економічні дії, за словами курсантів, кілька офіцерів нині перебувають
під слідством. Знову збирають гроші «на потреби», з харчуванням перебої
та погіршення, а курсанти телефонують додомубатькам щоб
ті вислали гроші на обмундирування. При чому ціна питання зростає. Коли
на початку лютого це було всього 180 гривень, то наприкинці за ті ж
«шмотки» хтось вже хоче отримати по 230! Невже нашили нового, кращого і
дорожчого так швидко? Здається, незабаром, як в дитинстві діти
поппросять купити автомати, тільки вже не пластмасові, а справжні АК.
Десна Десною, а для чад, що служать у війську дома, наприклад в Кіровограді, батьки військову одежину купляють,а
ще з початку року носять їжу у військові частини, і навіть беруть на
харчове довольство не лише своїх дітей, але і їх товаришів, у яких
батьки далеко… Отакі справи у нас з військом, товаришу верховний
главнокомандувачу!Це не прямі телеефіри, а пряма загроза безбеці держави.