У квітні цього року керівництво КП «Харківський
метрополітен» черговий раз заявило про тотальну збитковість підприємства. Вже
традиційно були озвучені мізерні цифри дохідної і жахаючі суми витратної частин
експлуатації метро, які тепер ще й супроводжувалися черговим підвищенням тарифу
на проїзд та масовими звільненнями персоналу. Більшість харків’ян сприйняла ці
новини як даність. Але чи можна було б цьому запобігти?
Моє, але брати не можна
Розібратися в
цьому варто крізь призму сутності самої форми комунальної власності. В Конституції
України, яка має найвищу юридичну силу, чітко прописані основні форми
власності: державна, приватна і комунальна. Цього разу звернемо увагу саме на дві
останні форми. Приватну власність розглянемо на прикладі акціонерного
товариства, комунальну – на прикладі комунального підприємства. Власником
акціонерного товариства є всі акціонери, які придбали акції фірми.
Комунальне підприємство (КП), згідно з Основним Законом, є власністю
територіальної громади, тобто всіх
мешканців населеного пункту чи області, залежно від розташування цього КП.
Тобто у
комунальних підприємств коло співвласників є значно ширшим. А хто ж такий
власник і що уявляє собою його «право власності»? Навіть у шкільному підручнику
з основ правознавства можна дізнатися, що право власності – це право володіти,
розпоряджатися і користуватися майном.
З володінням та
користуванням, в принципі, питань немає: кожен мешканець Харкова є володарем
харківського метрополітену і майже кожного для ним активно користується. А ось
щодо розпорядження майном: як його здійснювати на практиці? Для початку
власник, скоріш за все, має бути добре поінформованим про стан
фінансово-економічної діяльності свого підприємства чи товариства. Бо без
знання такої інформації розпорядження буде або малоефективним, або й взагалі
провальним.
Менше знань – міцніший сон
Якщо пересічний
громадянин зацікавився станом справ акціонерного товариства «N», він, навіть не будучи його акціонером (тобто власником),
заходить на сайт і легко знаходить там наступну інформацію: річна фінансова звітність, активи
і зобов’язання цього товариства, банки, що його обслуговують, дані про прибутки
і витрати тощо. Яка відкритість, егеж! Хоча причиною такої публічності є не
скільки воля розпорядників акціонерних товариств, а частина 5 статті 152
Цивільного кодексу України. Саме ця стаття зобов’язує «щорічно публікувати для
загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і
збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом».
А тепер цей же
громадянин, член територіальної громади Харкова, на правах власника прагне
дізнатися про стан справ свого комунального підприємства «Харківський
метрополітен». Він звертається до офіційного сайту , а там… лише річний
план закупівель. І то завдяки Господарському кодексу, що зобов’язує КП
застосовувати відповідні тендерні процедури.
Отже, право
власності на метро у харків’ян ніхто не забирав. Але реалізувати його в повному
об’ємі нікому з мешканців 1,5-мільйонного міста не вдасться. Причина єдина:
закритість всієї інформації про діяльність метрополітену. Його керівництво
тільки рапортує про збитковість, але в чому конкретно вона виявляється ніхто не
показує.
Ваші гроші – то наш клопіт
Звісно, у
очильників метро можуть бути власні виправдання: «стратегічний об’єкт», «небезпека
рейдерства» тощо. Але ми розглядаємо це питання не через призму політичних
страшилок, а суто з точки зору економіки, де існує чітка категорія «ризики». Здається,
що власник акціонерного підприємства має досить високі ризики у вигляді збитків
в межах вартості акцій, що йому належать. А які ж ризики у власників метро – тобто
у нас з вами? Згідно з Конституцією, комунальна власність – це «матеріальна і
фінансова основа місцевого самоврядування», тобто місцеві бюджети, соціально-економічний
розвиток регіону та місцеві податки. Виходить, що поганий стан комунального підприємства
в довгостроковій перспективі може нанести колосальні витрати кожному члену територіальної громади.
Друге виправдання
– це органи управління. Управління метрополітеном здійснює керівництво КП, але за
правом господарського відання. Тобто ми, харків’яни, дали доручення від нашого
імені управляти нашим майном. Проте, право господарського відання, яке
закріплене в Господарському кодексі України, гарантує можливість власнику
«здійснювати контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо».
Навіть Основний
Закон у статті 143 проголошує, що «територіальні громади села, селища, міста безпосередньо
або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є
в комунальній власності». Але ви коли-небудь намагалися самостійно втрутитися в
господарську діяльність нашого метро? Навіть не намагайтеся, бо разом із
закритістю інформації по цій сфері ви ще й наштовхнетеся на відсутність реальних механізмів участі
громадян.
Наступна станція – «Прибуткова»
Резонне питання:
а чи змінилося би щось, якби у харків’ян існували такі важелі? Скоріш за все,
так! І багато чого. Бо, наприклад, ті ж самі акціонери комерційних установ
мають право створювати наглядову раду, яка представляє їх інтереси у періоди
між проведенням загальних зборів, контролює та регулює діяльність виконавчого
органу. Тобто в них якраз є всі важелі, чітко закріплені законодавством.
Тому для
мешканців Харкова необхідно теж створювати відповідні правові механізми на рівні
місцевого самоврядування. А першим кроком могла б стати публічність звітів про
фінансово-економічну діяльність КП «Харківський метрополітен». Такий крок
навіть не вимагає жодних додаткових витрат з місцевого бюджету – лише добра
воля керівництва КП та місцевих депутатів. Але саме ця публічність надасть
можливість залучати до фінансових розрахунків громадських експертів та фахівців
з єдиною метою – нарешті зняти з нашого метро багаторічний «статус збитковості»,
зробивши його навіть прибуткових підприємством.