У квітні цього року керівництво КП «Харківський метрополітен» черговий раз заявило про тотальну збитковість підприємства. Вже традиційно були озвучені мізерні цифри дохідної і жахаючі суми витратної частин експлуатації метро, які тепер ще й супроводжувалися черговим підвищенням тарифу на проїзд та масовими звільненнями персоналу. Більшість харків’ян сприйняла ці новини як даність. Але чи можна було б цьому запобігти?

Моє, але брати не можна

Розібратися в цьому варто крізь призму сутності самої форми комунальної власності. В Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, чітко прописані основні форми власності: державна, приватна і комунальна. Цього разу звернемо увагу саме на дві останні форми. Приватну власність розглянемо на прикладі акціонерного товариства, комунальну – на прикладі комунального підприємства. Власником акціонерного товариства є всі акціонери, які придбали акції фірми. Комунальне підприємство (КП), згідно з Основним Законом, є власністю територіальної громади, тобто всіх мешканців населеного пункту чи області, залежно від розташування цього КП.

Тобто у комунальних підприємств коло співвласників є значно ширшим. А хто ж такий власник і що уявляє собою його «право власності»? Навіть у шкільному підручнику з основ правознавства можна дізнатися, що право власності – це право володіти, розпоряджатися і користуватися майном.

З володінням та користуванням, в принципі, питань немає: кожен мешканець Харкова є володарем харківського метрополітену і майже кожного для ним активно користується. А ось щодо розпорядження майном: як його здійснювати на практиці? Для початку власник, скоріш за все, має бути добре поінформованим про стан фінансово-економічної діяльності свого підприємства чи товариства. Бо без знання такої інформації розпорядження буде або малоефективним, або й взагалі провальним.

Менше знань – міцніший сон

Якщо пересічний громадянин зацікавився станом справ акціонерного товариства «N», він, навіть не будучи його акціонером (тобто власником), заходить на сайт і легко знаходить там наступну інформацію: річна фінансова звітність, активи і зобов’язання цього товариства, банки, що його обслуговують, дані про прибутки і витрати тощо. Яка відкритість, егеж! Хоча причиною такої публічності є не скільки воля розпорядників акціонерних товариств, а частина 5 статті 152 Цивільного кодексу України. Саме ця стаття зобов’язує «щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом».

А тепер цей же громадянин, член територіальної громади Харкова, на правах власника прагне дізнатися про стан справ свого комунального підприємства «Харківський метрополітен». Він звертається до офіційного сайту , а там… лише річний план закупівель. І то завдяки Господарському кодексу, що зобов’язує КП застосовувати відповідні тендерні процедури.

Отже, право власності на метро у харків’ян ніхто не забирав. Але реалізувати його в повному об’ємі нікому з мешканців 1,5-мільйонного міста не вдасться. Причина єдина: закритість всієї інформації про діяльність метрополітену. Його керівництво тільки рапортує про збитковість, але в чому конкретно вона виявляється ніхто не показує.

Ваші гроші – то наш клопіт

Звісно, у очильників метро можуть бути власні виправдання: «стратегічний об’єкт», «небезпека рейдерства» тощо. Але ми розглядаємо це питання не через призму політичних страшилок, а суто з точки зору економіки, де існує чітка категорія «ризики». Здається, що власник акціонерного підприємства має досить високі ризики у вигляді збитків в межах вартості акцій, що йому належать. А які ж ризики у власників метро – тобто у нас з вами? Згідно з Конституцією, комунальна власність – це «матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування», тобто місцеві бюджети, соціально-економічний розвиток регіону та місцеві податки. Виходить, що поганий стан комунального підприємства в довгостроковій перспективі може нанести колосальні витрати кожному члену територіальної громади.

Друге виправдання – це органи управління. Управління метрополітеном здійснює керівництво КП, але за правом господарського відання. Тобто ми, харків’яни, дали доручення від нашого імені управляти нашим майном. Проте, право господарського відання, яке закріплене в Господарському кодексі України, гарантує можливість власнику «здійснювати контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо».

Навіть Основний Закон у статті 143 проголошує, що «територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності». Але ви коли-небудь намагалися самостійно втрутитися в господарську діяльність нашого метро? Навіть не намагайтеся, бо разом із закритістю інформації по цій сфері ви ще й наштовхнетеся на відсутність реальних механізмів участі громадян.

Наступна станція – «Прибуткова»

Резонне питання: а чи змінилося би щось, якби у харків’ян існували такі важелі? Скоріш за все, так! І багато чого. Бо, наприклад, ті ж самі акціонери комерційних установ мають право створювати наглядову раду, яка представляє їх інтереси у періоди між проведенням загальних зборів, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. Тобто в них якраз є всі важелі, чітко закріплені законодавством.

Тому для мешканців Харкова необхідно теж створювати відповідні правові механізми на рівні місцевого самоврядування. А першим кроком могла б стати публічність звітів про фінансово-економічну діяльність КП «Харківський метрополітен». Такий крок навіть не вимагає жодних додаткових витрат з місцевого бюджету – лише добра воля керівництва КП та місцевих депутатів. Але саме ця публічність надасть можливість залучати до фінансових розрахунків громадських експертів та фахівців з єдиною метою – нарешті зняти з нашого метро багаторічний «статус збитковості», зробивши його навіть прибуткових підприємством.