1 листопада 1918 року радісну
вістку почув наш знедолений народ – проголошення ЗУНР. Того ж дня, але вже
через 26 років сум огорнув серця наших батьків і дідів на вістку про смерть
слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Сорок чотири роки він скрізь шторм
і бурі мудро вів корабель Української греко-католицької церкви. Як її глава,
А.Шептицький показав себе непересічним політичним діячем, меценатом української
культури, а своєю високо моральністю й шляхетністю зажив слави воістину святої
людини.
Роман
Шептицький, який обрав собі ім’я апостола Русі-України Андрея, в
науковому світі був відомий як доктор права, філософії і теології, а
серед віруючих галичан – як Львівський митрополит. Народився він 29
липня 1865 року в родовитому маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичах
неподалік Яворова на Львівщині. Його мати Софія була дочкою відомого польського
письменника Олександра Фредра. Мала семеро синів, трьох з яких батько на честь
галицьких князів назвав Романом, Левом і Юрієм.
Високоінтелігентним, обдарованим зростав Роман, який з юних років відзначався
богомольністю. Він закінчив Краківську гімназію імені св. Анни і зразу ж
поступив на військову службу та одночасно навчався на юридичному факультеті
Ягеллонського університету, де оволодівав філософією і теологією. У липні 1888
року Роман з братом Казимиром стали послушниками монастиря отців Василіан у
Добромилі, щоб, як вони заявили матері, замовляти гріхи предків, котрі
відреклися від свого народу і грецької віри. У серпні 1892 року Роман висвячується
на священика. З 1896 року керує монастирем отців Василіан в Львові, а через два
роки стає професором теології в Кристинопільському університеті. 17 вересня
1899 року висвячується на єпископа з прийняттям імені Андрея і
призначенням на Станіславську Єпархію. Після смерті митрополита
Сембратовича папа Лев ХIII призначив Шептицького митрополитом Галицьким і
Львівським. На Святоюрську гору прибув він 17 січня 1901 року.
Андрей
розпочинає свою подвижницьку працю у Львові. Його діяльність була настільки
багатогранна, що викликає подив, як одна людина могла стільки зробити.
Величезний авторитет митрополити сприяв утвердженню греко-католицької церкви.
Пастирське слово зміцнювало віру людей, формувало національну самосвідомість.
Політична
діяльність митрополита з самого початку мала виражене українське державотворче
спрямування. Він був послом галицького сейму і членом Палати у Відні. Всі
важливі політичні події в українському суспільстві Галичини консультувалися
митрополитом. Часто брав особисту участь у багатьох політичних акціях:
протестував проти переслідування українських студентів Львівського
університету, очолював делегацію до цісаря з вимогами рівних прав для
українців в Австро-Угорській монархії. З ініціативи і за матеріальної підтримки
митрополита в Галичині створюються українські школи, гімназії відновлюють свою
діяльність старі і виникають нові українські культурно-освітні просвітницькі
товариства. За його сприяння створювалися читальні, відкривалися філії,
друкувалися книжки. Не залишилася поза увагою Андрея Шептицького й освіта дітей
з найубогіших верств. Він заклав у селі Миловані біля Товмача так звану
“Вакаційну оселю”, яка під часканікул приймала близько сотні дітей. Пізніше
заснував велике Літнище, так звані літні табори в митрополичих лісах у селі
Підлюте Долинського району в Карпатах.
З вересня
1914 року Львів зайняли російські царські війська. Прийшли вони для того, щоб
завоювати Галичину, знищити наш національний, релігійний і культурний
доробок. А щоб нагнати страху українцям, забрати у них моральну підпору,
московські власті вирішили вивезти митрополита Андрея, бо знали, що він не
тільки князь церкви, але і політичний проводар народу. Нагоду для цього
дала їм проповідь митрополита, яку він проголосив у неділю, після наїзду
московських військ в Успенській церкві міста Львова. За цей мужній виступ
царська влада 18 вересня ув’язнила митрополита та вивезла у глиб Росії – спершу
до Києва, потім до Нижнього Новгорода, опісля до Курська. В 1915 році
митрополита Шептицького перевезли в Суздаль у знамениту духовну в’язницю
Спасо-Єфимівського монастиря, де він перебував в ув’язненні в одиночній камері
без права спілкування аж до весни 1917 року.
Повалення
самодержавства в лютому 1917 року затримало митрополита на деякий час в
Росії. Зустріч його в Петрограді була святом не тільки для українського народу.
Його вийшли привітати численні делегації різних національностей, що
мешкали в Петрограді, там були: поляки і росіяни, литовці і білоруси, фіни,
естонці, латиші та інші.
З вагона
вийшла висока, широкоплеча постать у чорній рясі, підперезана ремінним поясом,
з золотою кучерявою бородою, з суворим і лагідним виразом очей. Ясне
проміння лилося з тих очей і заливало небесним світлом прекрасне лице.
Одразу всі опустилися на коліна. Його рука звелася для благословення. Море
голів схилилось до землі. А він ішов, благословляючи людей. Почалися
широко сердечні привітання делегацій і скільки тепла, ласки і любові звучало
в привітаннях цих людей до великого Архипастиря чужого народу.
Повернувшись до Львова, митрополит відновив просвітницьку і меценатську
діяльність. Особливо опікувався він круглими сиротами, яких після світової
війни були тисячі. Було започатковане товариство
(1917)“Захист ім.митрополита Андрея гр.Шептицького для сиріт”. За ініціативою і
фінансовою допомогою Шептицького відкрито кілька сиротинці і засновано
хліборобську школу… Дбаючи про просвіту народу, Андрей Шептицький бажає дати
Україні світдих мужів, великих вчених, богословів. Тому щороку він посилав
здібну молодь своїм коштом на навчання до університетів світової слави –
до Інсбрука, Фрайбурга, Відня, Рима, Парижа.
Значний
внесок зробив Андрей Шептицький і в боротьбі галицьких українців за свій
університет у Львові. Восени 1921 року Львівська інтелігенція без дозволу
і проти волі польської влади заснувала Український Таємний Університет. Діяв
університет до 1925 року. Бачачи в якому скрутному становищі опинилася
українська молодь, у 1928 році митрополит на базі існуючої тоді
Греко-католицької Духовної семінарії відкрив українську Греко-католицьку
Богословську Академію – на той час єдину українську рівноправну і
незалежну вищу школу в Галичині.
Незламним
було бажання Шептицького об’єднати український народ в одній самостійній та
незалежній державі. І цю програму викладено у праці “Як будувати рідну хату”.
Щодо об’єднання церков, митрополит пропонував православним владикам
створити одну Соборну церкву в Україні - не греко-католицьку і не
православну, а ніби нову релігійну конфесію, з титулом Патріарха в Києві.
У
винятково важких умовах проходила діяльність митрополита в роки Другої світової
війни. Самостійна Україна не потрібна була ні Сталіну, ні Гітлеру. Він
відмежувався і засудив гітлеризм. Ця акція не пройшла не поміченою фашистським
урядом. Відомо, що було видано розпорядження про арешт Шептицького.
Здійснено обшук у Соборі св.. Юра. Врятував митрополита його величезний
авторитет серед народу.
В
ім’я українського народу творив благодійні справи, які не
забудуться. За клопотанням митрополита і в основному на його кошти
у Львові було відкрито народну лічницю, лікарями в якій працювали українці.
Видавався медичний журнал. Десятки євреїв були врятовані ним у підвалах
Собору св.Юра. У пам'ять про нього великого гуманіста нашого часу в
Ізраїлі був встановлений пам’ятник митрополиту А.Шептицькому.
1
листопада 1944 року в віці 79 років втомлене серце Галицького митрополита
зупинилося. Поховано Андрея Шептицького в підземеллях собору св.Юра у Львові. У
своєму тернистому житті Великий Митрополит не зламався невдачами. Тож нехай
приклад життя і боротьби митрополита Андрея Шептицького підтримує нас у вірі, в
краще майбутнє нашої церкви і нашого рідного народу!
Споконвіку
в нас утвердилися два традиційних вітання: “ Слава Ісусу Христу ” і “
Слава Україні”. Галицький митрополит чесно служив Церкві і Вітчизні. Тим і
здобув право безсмертя.
Валерій Гартованець
