Битим шляхом поспішав утомлений подорожній. Чимало світу обійшов, багатьом людям допоміг. Та зараз ноги самі несли в рідну землю. Його велике, вірне і любляче серце відчувало: на батьківщині - біда. Донедавна веселий працьовитий люд у селах і містах перетворився на розгублену юрбу недбалих господарів. І вже не жив, а лиш животів, волочачи очі в пилюці в страсі перед завтрашнім днем. А колись багата, родюча, розкішна земля лежала сьогодні пошматована і виснажена. Скільки разів вона оживала з руїн, коли намагалися її знищити страшні орди ворогів! Як неопалима купина, піднімалася щоразу з попелища і прагнула жити, бо мала сили. Та виждав слушну годину - і запустив у неї свої пазурі невидимий багатоголовий дракон. Заволодів країною. Не роздивилися люди його вчасно, бо губили поступово здатність розрізняти добро і зло. Не помітили його отруйних пазурів, бо вмів вдало маскуватися, прикриваючись красивими гаслами. І занапастив він остаточно не тільки землю, а й душі людей. Розлилися ріки ненависті, у морі розпусти і океані несправедливості потонув розкішний край - яких мало на землі. Тепер розкошував лиш дракон та його вірні посіпаки. Необмежена влада і свавілля породили в народові зневіру і байдужість - люди опустили руки, бо вже не мали духу захищати себе і землю. Упали в розпач, бо забули Істину. Забули, що душа людини, як і душа народу - безсмертні. Старші забули, а молодші й не знали: зло тому й перемагає, що люди йому дозволяють. Більше того - вони самі його породжують. А потім гірко страждають.

От нагадати людям, що вони можуть мати крила і сягнути небес, і поспішав втомлений, але натхненний подорожній. Він приніс людям Слово любові і втіхи, розуміння смислу людського життя - і потихеньку почала скресати крига в їхніх серцях, оживати душі. А згодом з’явилися сподвижники святої справи - і то там, то там в Україні засяяли промінці віри і надії, сміливо прорізали товщу драконівського мороку. Запахло смаленим - і розлючений дракон, відчуваючи, як провалюється земля під ногами, спустив на відважного лицаря своїх службових розлючених псів. Розпочалася кампанія гоніння ...

Усе нагадувало трилер-блокбастер. На псарні не жаліли фінансів, щоб нагнати туману і страху. Першими було запущено зграю шісток. Вони слухняні і віддані, бо пов’язані з драконом кримінальними узами. Їхня мета - зруйнувати працю подорожнього, втертися в довіру, а потім посіяти смуту в Церкві, оббрехати Божого проповідника Мойсея перед світом - і закрити людям шлях до світла. Так у громаду УАПЦ-К проникли вихідці з певних служб, що пильнують порядок у країні: Василенки і Гулеваті - цілими родинами, Сухоросові - мати з дочкою. У плетенні інтриг до них долучилися захланні за своєю вдачею: Нестеренко О., Кошель Н., Винниченко О. і Кисельова О. (). З допомогою більш брехливих псів вчинили медіа-обстріл (люди ж вірять телевізору!).

Зграя ж міліцейських псів, не змігши роздерти тіло Патріарха Мойсея, за облудним, не підкріпленими нічим заявами сфабрикувала кримінальну справу. Щоб уціліти фізично, священику довелося залишити стольний град Київ, що став, на жаль, вкотре центром цькування інакомислячих.

Здавалося б, годі: справу зроблено. Патріархові і громаді завдано такого удару, що не кожному під силу винести. Так, не під силу, коли ти не з Богом. Але ж це Божа Церква і Божий проповідник. Це єдина Церква в Україні, що не стала миритися з корупцією і першою відверто пішла проти драконівської системи. Бо хіба зможе любляче рідну землю і народ серце миритися з тим, що Україна визнана однією з найбільш корумпованих країн світу ().

Та в апараті примусу є ще один підрозділ, який пильно вартує інтереси корупції. Судді, мов пси-кати, виконують волю замовника. Мало здалося того, що вижили священика з країни. Заманулося ще зруйнувати і його обитель, і храм, зведений на кошти самого Патріарха і громади. Стерти з лиця землі, випалити вогнем і мечем - щоб не залишилося ні імені, ні краплини того животворчого Духу, який Господь проливав через Свого проповідника і преображав душі. За фальшивими документами суддя Дарницького районного суду Цимбал І.К. винесла рішення про знесення споруд на патріаршому подвір’ї (). А суддівська колегія під головуванням і Шахової О.В. з листопада 2010 року намагається узаконити це безбожне рішення (), не думаючи про духовні наслідки скоєного. Певно, настільки затуманений мозок і приспане сумління, що сліпо йдуть напролом. Як бійцівські пси. Не чують застережень і не бачать нічого. Бачать - лиш одну жертву. Нехтують тим, що це Божий храм, що патріарх Мойсей є визнаним духовним лідером у світі, що він є суддею Міжнародного суду у справах релігії, головою Комісії з питань миру та посередництва під егідою Міжнародного Третейського суду (, ). Відпрацьовують поживу, забуваючи, що присягалися захищати Правду. Тобто Бога на землі. І от що прикметно: Господь милостиво дає їм час збагнути, що не можна продавати безцінну душу за мідяки, що не можна чинити кривди. Тоді добре буде і тобі, і людям. Тому–то на черзі вже 8-е засідання колегії Апеляційного суду м Києва, де вирішуватиметься доля патріарших споруд. Та не тільки споруд, а й доля багатьох людей (і суддів у тому числі).

А поки повсюдно чуємо: "Нема правди в судах". А чому? "Нема правди у світі". А чому? Бо люди не хочуть за нею жити. Але ж згадаймо: у всіх добрих казках добро перемагало зло. Перемагало, бо люди ставали на захист Правди-Бога. І Господь завжди їм допомагав. Так і в нашій історії: перемогу здобуде все одно той, хто слідує щиро за Богом, бо подолати корупцію-це потворне породження диявола! - самій людині не під силу. Люди, напевно, через те й не захищають свого права на щастя й волю, бо помилково думають , що здолати дракона нереально. Але в тому-то й річ: що людині не під силу - то можливо Богові. Треба тільки в це щиро повірити - і зробити правильний вибір. Во ім’я Правди, Добра і Любові. Во ім’я щасливого життя з Богом на землі.